Перші свята після полону: повернувся додому і став хрещеним донечки побратима
Цією історією ми продовжуємо серію публікацій про наших земляків, які у 2025 році повернулися з ворожого полону. Ми розповімо, чим живуть колишні полонені зараз, як змінилося їхнє життя та про що мріють. Цього разу — про Володимира Триндюка.
«Богу дякувати, тепер ми всі разом, — каже Ірина, дружина Володимира Триндюка, який у червні 2025-го повернувся з ворожого полону. — Це перші свята вдома, і ми їх відзначаємо у родинному колі. На Різдво їздили до батьків чоловіка, колядували. Новий рік зустріли вдома — зараз якось більше хочеться тиші і щоб всі разом».
Володимир намагається більше часу проводити з синами, які не відходять від тата ні на крок. Він мало говорить про полон, але часто мовчки обіймає дітей і дружину. А нещодавно здійснив особливу місію — вшосте став хрещеним для доньки побратима.
У полон — після поранення
Попереду у чоловіка ще операція, бо в полон потрапив після поранення. Але поки насолоджується часом з рідними, і особливо з двома синами. Планують зимову риболовлю, в якій теж братиме участь у мама, їздять лісом на санчатах, шукаючи на снігу сліди зайців і проживають це життя на повну — тепер разом.
«20 хвилин» вже розповідали про повернення з полону Володимира Триндюка та як чекали на нього вдома.
Житель села Молотків Тернопільщини Володимир Триндюк повернувся додому з російського полону, як і передбачив його маленький син — «тато приїде влітку». Під час служби у 46-й бригаді чоловік потрапив у полон на Донеччині, де був поранений і перебував у важких умовах, про що рідні дізналися лише з відео у соцмережах. Дружина Ірина згадує, як довго чекала новин, та зберігала віру, тримаючись за двох маленьких синів. Старший син відраховував дні до повернення, молодшому ж казали, що тато на роботі, але всі мріяли побачити Володимира вдома. Чоловіка повернули в Україну 10 червня. Попереду в нього операції та тривала реабілітація через численні осколкові поранення. Сім’я тепер мріє про мирне життя під мирним небом і планує разом відзначити особливі дати, намагаючись наздогнати втрачений час.
Детальніше читайте:
Маленький син сказав, що тато приїде влітку — так і сталося. З полону повернувся Володимир Триндюк
Гіпс накладали «на око»
— Додому чоловік повернувся в серпні. Всі так чекали на цю зустрічі — вся сім’я, родина, друзі. Це так було щемливо, — згадує Ірина Триндюк. — Доки був на реабілітації, ми з дітьми їздили до нього навідувати. Плакали, коли зустрілися…
Операцію ми досі не зробили. Консультувалися з кількома лікарями, але він ніяк не наважиться. Каже: «Ти просто не знаєш, як воно болить». Вже натерпівся болю там, у полоні та госпіталях, і психологічно важко ще раз це проходити. Тим більше, мова йде про ногу — або пластина, або апарат Ілізарова, нова операція і довге відновлення, каже Ірина.
— У Донецьку він перебував у госпіталі. Йому наклали гіпс, але «на око», як він каже, — розповіла дружина. — Сказали: «Вернешся додому — там тобі зроблять так, як треба». Знеболення давали не завжди — залежало від зміни і від людей, які працювали ту зміну.
Про полон Володимир мало говорить. А рідні й не надто розпитують, аби не ятрити рану. Якщо сам надумає — щось розповідає, каже дружина. От розповів, як годували. Як тільки взяли в полон, то тоді ж «прийомка» була. Тоді били, нещадно били… А дружина мовчки слухає, розуміючи, наскільки важко рідній людині це все ще раз покручувати в голові. Жінка каже, що може лише здогадуватися, через що пройшов чоловік. І зізнається, що була готова до різних сценаріїв. Але дякує Богові, що адаптація вдома, з любов’ю і турботою рідних, пройшла майже на відмінно.
Татові діти…
— Діти зараз хоч трошки відходять від тата, а як повернувся, по слідах буквально за ним, — згадує Ірина. Жінка посміхається. — Якщо тато десь їхав, то відразу: коли він повернеться? Дуже сини прив’язані до батька. Він завжди з ними, і вони — за ним. Всі раночки, урочистості і свята — тепер разом. Старший в школу ходить, молодший в садочок. Вони люблять, як тато їх завозить, забирає. Татові діти…
Ще у них є свої хлопчачі інтереси — тато мисливець і затятий рибалка, то й сини зараз тим цікавляться та мають спільні теми для розмови, сміється Ірина. Люблять всією родиною прогулятися до лісу. От на вихідних ходили сліди зайця шукати. А коли випав сніг, возилися з малими на санках. На риболовлю теж ходили, риби наловили — вони таке люблять, каже мама.
— Недавно їздили на хрестини — хлопчина, з яким він служив, став татом, — розповіла Ірина. — З його дружиною я познайомилася ще тоді, коли мій чоловік у полон потрапив — вона підтримувала, писала. Денис і Яна запросили чоловіка у куми — він їм донечку хрестив. Причому Денис покликав його за кума у перший же день, як Володю звільнили. Зідзвонилися, а він чоловікові: «Ти підеш до мене за кума». А жінка ще тоді місяці на шостому була. Має тепер похресницю Сашуню.
Маленька Сашенька — це вже шоста чоловікова похресниця, ще в Ірини двоє. На двох — восьмеро. Жінка жартує, що скоро старших заміж віддаватимуть. Але це дуже приємні клопоти.
Плани — набутися разом
Про повернення на службу Володимир не говорить. На початку, після полону, думав повертатися в навчальний центр. Особливо, коли дзвонили побратими. Багатьох вже немає на цьому світі, а з тими, хто служить, Володимир підтримує зв’язок і допомагає, чим може.
— Чоловік у вересні звільнився зі служби і повернувся на свою попередню роботу, на олійно-екстракційний завод біля Ланівців, — розповіла Ірина. — У нас, слава Богу, все добре. Плани — зимова рибалка, санки, бути разом. Ми зараз насолоджуємося тими моментами, які можемо провести у тісному сімейному колі.
Після реабілітації Володимир із дружиною їздили до Тернополя, де чоловік перебирав картотеку хлопців, які досі у полоні. Декого впізнав, і каже, що комусь буде надія...
— А я дуже тішуся, що ми разом, і дуже хочу, щоб усе було добре, — зізналася Ірина. — Нехай позаду лишиться той біль. І мріємо, аби по швидше закінчилася війна і всі-всі хлопці і дівчата повернулися додому. Так, це наша мрія — одна на всіх…
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
